Румунські Карпати чудові – в цьому ми знову переконались) Хоч чим ближче до кордону, тим сильніше почуваєш себе вдома  

Тут майже як в рідних Карпатах, тим більш коли їх вершини постійно супроводжують тебе на горизонті) Піднімаючись в гори і спостерігаючи розкидані по горбах села, розумієш, що з гуцулами у місцевого населення чимало спільного) Особливо коли можна здороватись з місцевими жителями “Добрий день” і спілкуватись українською. Їхній діалект погано зрозумілий як і діалект в будь-якому карпатському селі)

А ще – саме тут нам вдалось застати ідеальну кольорову осінь. 

Перехід україно-румунського кордону

Фаркау в хмарі

Густий туман і  дощ другого дня походу заставили нас змінити плани, але ввечері розпогодилось і ми стали свідками неймовірно красивого заходу сонця! Феєрія з хмар і сонце, що сідало розмальовували небо найрізноманітнішими барвами, змінюючи відтінки щомиті…. 

А плани ми надолужили наступного дня з сонячною погодою і ідеальною видимістю – здійснили сходження на найвищу гору Мармароського масиву – Фаркау! 

Вид на Піп Іван Мармароський

вид на Піп Іван Чорногірський

Трав’янисті західні схили Фаркау і Міхайлека нагадають схили наших полонинських хребтів)