В лютому відбулася наша перша подорож-розвідка Канарськими островами, яка охопила – Лансароте і Тенеріфе.
Знайомство з островами вічної весни, вулканів і незвичайної природи розпочалося з острова Лансароте – острова з просто неземними пейзажами, які утворилися “завдяки” масовому виверженню вулканів з 1730 по 1736 роки.
І хоч наше перебування на Лансароте було дуже коротким – всього півдня. Проте ці півдня ми використали максимально ефективно і отримали одні з найсильніших вражень з мандрівки. Ми взяли на прокат машину і в експрес-режимі об’їхали майже весь острів (добре що він маленький). Відвідали найвідоміші локації Лансароте – оглядовий майданчик Мірадор дель Ріо, долину Ла Херія з унікальними кратерними виноградниками і зелену лагуну. А ще з вікна автомобіля ми милувалися справді “марсіанськими” пейзажами Лансароте, білими будинками і містечками на фоні темних вулканічних ландшафтів. Ми розглядали як місцеві жителі ведуть свої господарства – в кратерах і за стінками з вулканічного каміння вирощують не тільки виноград, а практично усе. А контрастом до господарських земель були незаймані поля застиглої лави.
З Лансароте на крихітному літачку місцевої авіакомпанії прилетіли на Тенеріфе – де власне і мав відбутися наш похід.
Ми познайомилися з столицею Тенеріфе і водночас однією з двох столиць Канарських островів – містом Санта Крус де Тенеріфе. Санта Крус дуже приємне і красиве місто. На другий день нашої мандрівки ми гуляли його вуличками і набережними, а по обіді поїхали на один з найвідоміших пляжів Тенеріфе – Лас Тересітас з нетиповим для цих місць жовтим піском, який колись сюди привезли з самої пустелі Сахара. Тут ми вперше покупалися в водах океану, а потім піднялися на пагорб з оглядовим майданчиком на цей пляж, щоб зустріти фантастичний захід сонця.
Наступні два дні ми провели гуляючи стежками Національного парку Анага. Анага – це красиві зелені гори з гострими вершинами, вкриті реліктовими лавровими лісами, з вологим кліматом і з красивими дикими пляжами. Стежки в лавровому лісі просто казкові, тут росте велетенська папороть, можна побачити ліани, різноманітний мох, кілька видів лавру і інших реліктових рослин. Тут здається, що ти потрапив до Юрського періоду. І не дарма, бо такі ліси були розповсюджені на нашій планеті ще в еру динозаврів. Через зміни клімату ці ліси лишилися тільки тут, на деяких островах Атлантики – на Канарах, Азорах і на Мадейрі.
На п’ятий день подорожі, після гір Анага ми вирушили до Національного парку Тейде. Але спочатку замість одразу йти на вершину найвищої гори Іспанії, ми присвятили день околицям Тейде – відвідали одне з дуже популярних серед туристів місць – Скелі де Гарсія в його підніжжі, а звідти піднялись на хребет, який оточує кальдеру Тейде. З хребта з частиною нашої групи сходили в радіалку до ще одного з найвідоміших природних цікавинок Тенеріфе – Місячного пейзажу.
На шостий день ми розпочали наш безпосередній шлях до вершини Тейде, а саме до рефуджії Альтавіста на висоті 3200 м, де в нас була запланована ночівля перед сходженням. Шлях до рефуджії під палючим сонцем і з різким набором висоти був не легким, але дуже красивим. Ввечері ми насолоджувалися краєвидами від рефуджії та спостерігали тінь Тейде на заході сонця, а вночі – яскраві зорі.
Все почалося о 4 ранку. Ми першими вийшли з наших дорміторіїв в хол притулку разом з рюкзаками, сонні зібралися, поснідали і в 5:20 одягнуті найтепліше за всю подорож і з налобними ліхтариками на головах вийшли в ніч. В темряві і прохолоді іти було легко і приємно. За півгодини до світанку ми вже сиділи на вершині, як горобці, разом з 2-3 десятками таких як ми. Очікувати було холодно. Навколо парували фумароли – тріщини в кратері, і пахло сіркою. Було насправді дивовижно – ти розумієш що ти на справжнісінькому вулкані, перед світанком було дуже красиве світло, сонце вийшло з-за острова Гран-Канарія, а на заході над океаном та іншими островами Канарського архіпелагу “виросла” тінь Тейде. Це було незабутньо. Світанок – найкраща пора для сходження на Тейде.
Потім був просто калейдоскоп краєвидів, ми спустилися з Тейде, пройшли по краю велетенського кратера сусіднього вулкану Піко В’єхо (3134 м), і по кратерах ще кількох вулканів, і між вулканами. Кольори лави постійно змінювалися, ми дійшли до “люмінесцентних” соснових лісів, мозок вже відмовлявся сприймати навколишню красу, а вже одноманітні останні кілометри до кемпінгу ми ледве волочили ноги. Цей день був найскладнішим за всю подорож – бо насиченість краєвидами просто зашкалювала, дуже ранній підйом і пройдені 20 кілометрів зі спуском в понад 2000 м давалися в знаки фізичною втомою. Але кожен пройдений метр і кожен крихітний камінчик, неодноразово витрушений з черевиків, був вартий тіні Тейде на світанку і всіх тих кратерів і сосен. Наступного дня ми продовжили спуск серед лавових полів і соснових лісів.
Останні дві ночі ми провели в кемпінгу на узбережжі океану, купалися, засмагали, відпочивали.
Тенеріфе і Лансароте нам дуже сподобалися, ми побачили звісно не все що хотіли, але досить багато. І тепер ми будемо планувати нові мандрівники сюди)
TroyanTrekking 